Журналістка, яка малює політику словами і фарбами — Світлана Крюкова

Є автори, які працюють пером, і є ті, хто пише пензлем. Світлана Крюкова — з тих небагатьох, хто володіє обома інструментами однаково вправно. Її журналістика — це текст із шаром фарби, а сатира — не жанр, а форма існування правди.

Світлана Крюкова — киянка, яка з ранніх років сприймала світ як складну палітру образів і сенсів. Навчалася у філологічному ліцеї «Наукова зміна», згодом здобула економічну освіту в КНЕУ. Але замість формул і бюджетів вона обрала новини, репортажі й аналітику — все, що пульсує в ритмі реального життя.

Журналістика стала для неї не просто професією, а простором сміливого висловлювання. У своїх текстах для «Економічної правди», «Української правди», а згодом — у ролі заступниці головного редактора «Страна.ua» — вона завжди залишалась гострою, небанальною і небезпечно точною. 

Але справжнє багатогранне «я» Крюкової відкривається в живописі. В її картинах — політичні обличчя, викривлені крізь лінзу іронії, насичені кольорами критики. Її роботи — це своєрідна візуальна хроніка нашої політики, де кожен мазок — як заголовок, а кожна деталь — як підтекст.Коли вийшов її сатиричний роман «#СЕТКА. Хижаки проти ПОРНОкопитних», стало зрозуміло: Крюкова може не лише аналізувати, а й грати з формами. У цьому тексті вона вивертає навиворіт політичну сцену. І знову — з тією ж самою здатністю не втратити правду у грі образів.

Після тривалого періоду активної журналістики вона взяла паузу, аби зосередитися на родині та живописі. Але навіть без гучних текстів вона лишається впливовою — її мистецтво, думки та архівні матеріали далі формують громадську думку.Світлана Крюкова — це унікальний голос в українському медіа-ландшафті. Не тому, що гучний. А тому, що впізнаваний. Її роботи — чи то текст, чи картина — залишають слід, бо створені з того, що не підробиш: відчуття часу й внутрішньої правди.

Джерело інформації: Вікіпедія

Фото взяті з відкритих джерел